Блог

Наші думки, статті та переклади

04 січня 2016 Written by  Ганна Усова

Дитинку в пледик...

Випадково стала ще є "прєподом"-репетитором (ото не слід було зарікатися :) ). Та ще й не для вже звичних своїх хоумскулерів, а таких собі звичайнісіньких 6-7-8-класників різних навчальних закладів.
Знаєте, що я подумала?

Що мені дуже хочеться перші кілька занять закутати дитинку в пледик, приобійняти за плечі, пити разом чай - і нічого не робити; спитати - "ну, як справи? як настрій?". Потім разом погортати книжки, дійти до підручників, поржати над програмою разом, дозволити не переписувати завдання, не оформлювати задачі, не писати стовпчиком рівняння, писати олівцем чи червоною пастою, та хоч пензликом, писати на білих А4, навкіс, збоку - та як завгодно..

Може, тоді з них потрохи почне виходити отой всепожираючий холодний страх, отой сковуючий жах помилитися, зробити не так, показати своє незнання, що згодом трансформується в страх робити будь що...

Цікаво, скільки тепла треба "перелити" в середньостатистичну дитину, щоб вона нарешті з легкою посмішкою взялася за домашнє завдання?

Шаблоны Joomla с адаптивным макетом