Блог

Наші думки, статті та переклади

07 серпня 2016 Written by  Ганна Усова

Що спільного у челенджа і збору малини? :)

В мене є маленька дитяча травма на рахунок малини :) Десь з 4-5 років через легкість процесу мені доручали збирати ягоди з дідусевого величезного малиника. Малина збиралася у банку, до горличка якої кріпився шнурок на шию. І все це було вцілому дуже смачно, цікаво і нескладно, якби не дорога від малиника до веранди: схил біля будинку був укріплений купою нерівного і ковзкого каміння, на якому раз за разом я розпластувалася разом з повною банкою, ягоди ж пречудово розліталися по землі. Страшенно неприємно було, що всі сміялися, збирали ту брудну малину, кепкували з моєї незграбності.. Але! Якось через багато років я вдумалася в ту ситуацію, і в мені народилася щира вдячність: адже мені продовжували довіряти як збір малини, так і її доставку. Я падала знову і знову, а мені знову і знову доручали те саме..

Можна довго міркувати щодо такої стратегії, але зважаючи на мій характер, точно можу сказати, що зміна хоча б одного кроку в дорученні або пропозиція допомоги точно закарбували б в мені комплекс "Я ніколи цього не зможу зробити".

Одним з відкриттів літнього челенджу став саме такий досвід - досвід провалу. Точніше не самого провалу, а реакції і реакції на реакцію :). Ось дитинча пообіцяло собі вивчати щось конкретне кожного дня, виходить на зв'язок ввечері з заплаканими очима і каже, що забуло навіть подумати про це. Чом очі заплакані? Ну, по-перше, соромно, а по-друге, за своїм життєвим досвідом дитинча вже намалювало мою реакцію. Тоді я беру й кажу: "Ок, день все одно зараховано, поїхали далі".
В очах спалахують маленькі зірочки, потім на трошки з'являється недовіра "Як зараховано?" ("нууу, ти ж прозвітував, значить все усвідомив"), далі народжується маленька така посмішка..
Що це має спільного з потуранням? Та нічого. Навіть якщо вам так здалося. Зате з відродженням віри в себе має спільне коріння.

Пам'ятаєте, є легенда, як Діоген просив милостиню в статуї, щоб звикати до відмов? А уявіть собі таку анти-статую для анти-відмов: як не попросиш, як не скажеш, як не піднімеш розчарований погляд - протягне руку. "Пішли далі, все можна виправити...". "Давай зробимо це ще раз, в тебе вийде". І ще раз, і ще раз.. І нескінченну кількість разів.

"Що найбільше запам'яталося в Челенджі?", питаю в дитинча, яке за 10 днів пробігло безліч кілометрів, підтягнулося до сотні разів і написало купу текстів англійською. "А пам'ятаєте... ну, тоді... Коли ви мене не сварили.. мені тоді здалося, що я можу добігти до екватору!"
І сміється так щиро-щиро.
І ми разом їмо мафіни з малиною, яку я вже не боюся збирати...

 

Шаблоны Joomla с адаптивным макетом