Блог

Наші думки, статті та переклади

09 жовтня 2015 Written by  Ганна Усова

Про майбутнє

Насправді, ми нічого не знаємо про майбутнє. Вся аналітика і вихідні з неї рекомендації, передбачення і логічні роздуми не створюють об’єктивного знання. Власне, це і не знання, а лише прогнози, а ми, хоч звикли не дуже довіряти й прогнозам погоди, таким роздумам часто надаємо статуси реальних. Але як? Як ми знаємо, що ті чи інші дії гарантовано приведуть нас кудись конкретно? Чому ми так впевнені в цьому? Що це за стратегія така і на чому вона базується?

Майбутнє так варіативно і багатопроявно, що промалювати шлях до якогось його конкретного моменту нам, насправді, не під силу.

До чого ця філософія? До “вища освіта гарантує стабільне майбутнє” - так, ніби більшість не закинули дипломи куди подалі і не пішли шукати кращої долі в інших сферах.. До “знання англійської обов’язкове для майбутньої роботи”.. Точно англійської? А чом не китайської?.. І чому навчатися грі на гітарі зараз для дитини важливіше, ніж вишивати хрестиком?
Я не знаю. Я не беруся прогнозувати наслідки послідовностей певних дій, розуміючи, що більшість факторів впливу взагалі не піддаються прогнозуванню.

Інколи мені здається, що ота згадана в більшості релігійних традицій гординя, як один з гріхів, починається не тільки з “Я хочу, щоб ти… “, а й “Мені здається, що ти…”. За яким таким правом люди оце “здається” прирівнюють до об’єктивного знання? За фактом випадкового родства до того “ти” чи ще більш випадкового досвіду схожих ситуацій?
За яким таким правом ми намагаємося вирішити, що для іншої людини добре чи погано в даний момент часу або стане таким в майбутньому?..

Такі собі “остаточно щасливі” і “однозначно задоволені життям” дорослі чомусь в певний момент вирішують, що точно знають, що треба для конкретної дитини для знову ж таки її остаточного щастя і задоволеності життям.

А, ну так.. це ваші діти, не мої… Але я ось вдивляюсь в їхні очі і взагалі не можу навіть прогнозувати, де те в далекому майбутньому, що зробить їх життя щасливим і ефективним. Тому й не можу точно відповісти, чому і як їх вчити.

Я б накидала їм лише “камінців” - базового ознайомлення з якомога більшою кількістю граней різноманіття світу - таких опор в бурхливому потоці життя, на які в разі необхідності вони зможуть стрибнути, на базі яких вони будуть вибудовувати вже капітальні мости своєї ефективності за тільки їм одним відомою стратегією-шляхом.
Хто знає, чи стане таким камінцем знання англійської чи історії живопису, навчання в музичній школі чи вміння швидко завчати напам’ять вірші? Чи не допоможе незадовільна оцінка назавжди покинути напрям, який не подобається, чи навпаки зціпити зуби і таки зробити прорив в вивченні? Чи не зіграє випадково промовлене слово головнішої ролі, ніж роки поглибленого навчання?
В нашому непередбачуваному світі з катастрофічно швидкими змінами будь-який камінець може випадково стати фундаментом або рятівним містком.

Хоча, насправді, я не знаю, чи так це буде чи ні..

Шаблоны Joomla с адаптивным макетом