Представляємо вам переклад статті доктора наук Едварда Крука (Edward Kruk), автора книги «Co-Parenting After Divorce», яка вперше перекладається українською для висвітленню проблеми Синдрому відчуження батьків (PAS “Parental alienation syndrome”).

Діти під час розлучення батьків найбільше потребують здорових і міцних стосунків з обома батьками та захисту від конфліктів між ними. Однак окремі батьки, з метою зміцнення своєї батьківської позиції, очікують, що діти стануть тільки на їхній бік. У більш екстремальних ситуаціях вони сприяють тому, щоб дитина відмовилася від іншого з батьків. В окремих випадках деякі з батьків змушють дитину ненавидіти іншого, незважаючи на природню потребу дітей любити і бути любимим і батьком, і матір’ю.

Відчуження батьків включає в себе «програмування» дитини одним із батьків, яке має на меті знеславити батька або матір «мішень», підірвати довіру до нього/неї, втрутитись в стосунки дитини з одним з таких батьків. Часто це є ознакою неспроможності батьків відокремитися від конфлікту в парі і зосередитися лише на потребах дитини. Така поведінка призводить до емоційної відмови дитини від батька/матері-«мішені» і таким чином до втрати ресурсного та люблячої людини в своєму житті.

Психіатр Річард Гарднер розробив концепцію «синдрому відчуження батьків» – PAS – 20 років тому і визначив його як:

… розлад, що виникає головним чином в контексті суперечок про опіку над дитиною. Його основним проявом є кампанія з наклепу одного з батьків проти іншого, і ця кампанія не має виправдання. Вона виникає як поєднання програмування навіювання одного з батьків («промивання мізків»), а потім і вкладу самої дитини в образу іншого з батьків так званої «мішені».

Діти сприймають «мішень» майже винятково в негативному світлі, в тому сенсі, що мати/батько «мішень» демонізується і розглядається як зло.

Як пише Емі Бейкер, батьківське відчуження містить в собі кілька стратегій, в тому числі, негативні висловлювання на адресу батька/матері, обмеження контакту з ним/нею, стирання «мішені» із життя і думок дитини (заборона на обговорення і фотографії іншого з батьків), неповага та обмеження контактів з сім’єю батьків «мішені», примус дитини відмовитися від іншого з батьків, створення враження, що інший з батьків є небезпечним, примус дитини до вибору між батьками за допомогою загрози перестати любити дитину і піклуватися про неї.

Відчуження батьків зустрічається частіше, ніж прийнято вважати. Дослідження Fidler and Bala (2010) повідомляє, що за попередніми оцінкам відчужене батьківство у США досягає позначки від 11 до 15% у випадку розлучень за наявності дітей, а також про зростання випадків самого відчуження як і судових позовів щодо нього. Bernet et al (2010) підрахували, що близько 1% дітей та підлітків в США стикаються з відчуженням одного з батьків.

На даний момент в США виник академічний консенсус, який передбачає, що крайні форми PAS є насильством над дітьми (Fidler and Bala, 2010) і що це скоріше форма насильства над дитиною, яку не визнають такою (Bernet et al, 2010) оскільки органи опіки та консультанти з розлучень не володіють достатньою інформацією про цей феномен чи применшують його значення.

Як зазначають дорослі діти розлучених батьків, тактика відчуження батьків рівносильна крайньому жорстокому поводженню, тобто психологічному насильству, що включає зневагу, тероризування, ізоляцію, розбещення або експлуатацію, а також позбавлення емоційної чуйності (Baker, 2010).

Для дитини відчуження одного з батьків є серйозним психічним станом, що заснований на неправдивому судженні про те, що відчужуваний небезпечний і поганий. Наслідки відчуження одного з батьків для дітей досить серйозні і задокументовані: низька самооцінка та ненависть до себе, відсутність довіри, депресія, залежність і т.д., оскільки діти втрачають здатність давати і приймати любов від одного з батьків. Ненависть до себе викликає особливу тривогу серед дітей, котрі постраждали від PAS, оскільки діти живуть у ненависті і засвоюють цю ненависть спрямовану на відчуженого; їх змушують повірити, що відчужений їх не любить, від цього вони відчувають глибоке відчуття провини, пов’язане із зрадою відчуженого батька/матері.

Причина депресії полягає не лише в усвідомленні, що їх не любив чи не любила батько/матір, але й в тому, що вони розлучились із цим із батьків і їм не було надано можливості оплакати цю втрату і навіть поговорити про це.

Відчуженні діти зазвичай мають конфлікті чи віддалені стосунки з відчуженим батьком/матір’ю і піддаються високому ризику відчуження від своїх власних дітей. Емі Бейкер повідомляє, що половина респондентів, що взяли участь в дослідженні дорослих, які будучи дітьми пережили відчуження одного з батьків, були відчуженні від власних дітей.

Кожна дитина має основоположне право та потребу в безпечних та люблячих стосунках з обома батьками. Відмова в цьому праві одного з батьків без достаніх підстав, таких як жорстоке поводження чи аб’юз, сама по собі є формою жорстокого поводження з дітьми.

Осільки саме дитина стає жертвою насильства в результаті відчужувальної поведінки одного з батьків, ця дитина в більшій мірі піддається посттравматичному стресу. І в цих випадках зусилля із воз’єднання мають проходити обережно. Дослідження показали, що велика кількість відчужуваних дітей можуть швидко трансформуватись із таких що відмововляються чи стійко противляться відчуженому, в здатних проявляти та отримувати любов від відчуженого батька або матері. Після чого відбувається такий же швидкий перехід назад до відчуженого стану, коли дитина повертається на орбіту того з батьків, хто спричиняє відчуження. Здається, що відчужені діти таємно сподіваються на те, що хтось назве їхню любов і почуття, які змушують воз’єднатись з тим із батьків, кого вони так довго ненавиділи, «хибними»

Хоча озвучені в суді побажання дітей стосовно контакту з батьками в суперечках про опіку і мають враховуватись, вони все ж не мають мати вирішальне значення, особливо у випадках підозри на PAS.

Ненависть не є емоцією, яка природнім чином з’являється у більшості дітей, цьому вчать. Батько або мати, який або яка навчить дитину ненавидіти чи боятись іншого з батьків, являється серйозною та постійного загрозою для психічного та емоційного здоров’я цієї дитини. Відчужені діти не менш постраждалі, ніж інші діти, які стали жертвами екстремальних конфліктів, такі як діти-солдати чи інші викрадені діти, які уособлюють себе зі своїми мучителями – «стокгольмський синдром», – щоби уникнути болю і підтримати стосунки з насильнком, якими образливими чи руйнівними вони б не були.

Переклад українською: Маркіян Варивода, Тетяна Саніна.

Оригінал статті ви знайдете тут

Ми допомагаємо вирішувати сімейні конфлікти – через медіацію та консультації дитячих та сімейних психологів

Дізнатись більше та записатись на сімейну медіацію

Дізнатись більше про та записатись до  дитячого психолога та сімейного психолога

Leave a Comment