I жили вони довго й щасливо, і було в них двоє/троє/багато дітей… Так закінчується більшість казок про принцес або навіть простих героїв-дурників, що завоювали серце прекрасної чи премудрої дівчини. Але ми-то з вами знаємо, що на цих словах справжня казка лише починається. І куди далі вона поверне, того не знає жодний казкар чи оповідач. Буває, що жили вони довго і щасливо, але не разом.

Буває — разом, але нещасливо. Буває, звісно, як у казці, — і довго, і щасливо, і разом. Але про це читати не цікаво. Тому давайте спробуємо уявити продовження казки про царівну-жабу, яка би відповідала нашим неказковим реаліям.

Молодший син Іван, той, що найвдаліше одружився, живе з Марічкою, котра і мудра, і красива, і хазяйновита, і навіть чарівну прислугу має, яка їй у всьому допомагає (можливо, це посудомийна й пральна машинки та хлібопічка з мультиваркою, а може, зграя птахів, купка мишей і трохи магічного зілля). Ось народились у них діти — двоє дочок і синочок. Іван, задоволений родинним життям, готується заступити на державну службу, вчиться, їздить на царські полювання та важливі наради. Марічка порається собі по господарству й ростить дітей. Життя іде. Та з часом стосунки почали псуватися, наче наврочив хто (може, та бабця-сусідка, що вічно заглядає у город, чи та дівка, що за Іваном була упадала, поки він був парубком?). І свариться, і свариться подружжя, і спокою вже нема. Аж нарешті Марічка не витерпіла і, захопивши дітей та чарівних мишей, поїхала до батьків…

Що буде з нашими героями? Чи домовляться вони? Чи повернуться до спільної хати, будуть разом вік доживати? Якщо нашим героям поталанить, то вони зможуть домовитись і знайти рішення, яке підійде обом — чи то роз’їдуться, і кожен продовжить свій шлях, чи то зійдуться і спробують все залагодити.

Однак якщо казкар буде підступним і злим, то не домовляться і будуть одне на одного насилати різні пошесті, чудовиська і негаразди. У казкових історіях для цього існує сила-силенна персонажів: чорти, дияволи, відьми та відуни, лісовики та інша нечисть. А в реальному житті нам достатньо рухомого та нерухомого майна, набутого в шлюбі, кредиту чи іпотеки, спільного бізнесу, вмотивованих юристів та галасливих родичів по обидва боки барикади. Минуть роки, бізнес з іпотекою якось будуть поділені, родичі трохи затихнуть, а юристи наситяться.

А що буде з дітьми? З Богдасиком, Маланкою та Устею? Заради яких і тато, і мама старалися, гроші та звання заробляли, по господарству працювали, від своїх мрій відмовились… А буде їм непереливки, хоч у світі казковому, хоч у нашому. Бо люблять вони обох батьків, і бачити їх по різні боки барикад — боляче.

У казковому світі їм на допомогу має прийти хресна фея (щоправда, це з іншої казки), або чарівна пір’їна жар-птиці, чи, може, коза-дереза… У реальному житті, коли батьки розлучаються, а інші родичі з обох боків займають чиюсь із сторін, діти часто залишаються неначе між сторонами, що воюють. А ще буває, що діти стають учасниками «бойових дій», від них кожний із батьків вимагає підтвердження любові, а часом навіть використовують як засіб для тиску одне на одного.

Що ж робити, коли у вас є така знайома сім’я з ситуацією, як у Івана, Марічкою та дітьми? Або іншою, але схожою. Коли ви бачите, що дорослі не можуть домовитись, що почуття та емоції заслали очі, і ніхто з них не бачить, як страждають діти, як намагаються зрозуміти, кого вони більше люблять — маму чи тата. На жаль, у нас немає жар-птиць чи чарівного зілля-для-прозріння. Однак у нас у Києві є щось навіть краще — волонтерський пілотний проект із сімейної медіації, в межах якого будь-яка сім’я, що потребує допомоги, може отримати її безкоштовно.

Медіація — це можливість домовитися на нейтральній території за допомогою професійних медіаторів про те, про що самим домовитися не виходить.

Адже в таких ситуаціях ми часто переживаємо сильні емоції, а вони заважають почути іншого. Спеціально навчені та акредитовані медіатори, їх ще можна назвати посередниками, допомагають будувати діалог між сторонами так, що вони чують одна одну, можуть висловити свої прохання в необразливій манері та знайти рішення, яке задовільнить усіх.

Сімейні медіатори спеціалізуються саме на справах, пов’язаних із сімейними конфліктами. Найчастіше це справи про розлучення: поділ майна, рішення, де і з ким будуть проживати діти, аліменти та графік відвідування. Але її можна застосовувати й у будь-якій іншій ситуації, наприклад, коли в сім’ї приймається рішення щодо тривалого переїзду до іншої країни, і щодо цього немає згоди, або є необхідність домовитися про розподіл обов’язків із догляду за родичами похилого віку.

Як показує практика, домовленості, яких досягають через медіацію, більш тривалі і їх краще дотримуються сторони порівняно з вироками судів чи приписами комісій при соціальних службах.

Адже під час медіації вдається прояснити справжні інтереси та потреби обох сторін, бо часом буває, що за емоціями не чути реальних потреб — лише біль та образи. Кваліфіковані медіатори вміють провести діалоги так, щоб з’ясувати істинні потреби та допомогти їх озвучити, а далі закріпити домовленість на папері у вигляді медіаційної угоди.

Та найважливіше у сімейній медіації — це можливість врахувати потреби дітей, чиї батьки перебувають у стані розлучення. Саме на їхні почуття та думки часто не зважають дорослі, які й своїм емоціям не завжди можуть дати раду під час розлучення, а що вже казати про дитячі. Щоб почути, що саме відчувають та чого бажають діти, до медіації залучаються незалежні спеціалісти, сертифіковані працювати саме з дітьми.

Що б було, якби Іван та Марічка звернулися до медіаторів по допомогу? Спочатку їх би запросили на індивідуальні зустрічі, на яких вони могли б розказати кожний своє бачення ситуації і пожалітись на життя. Як Марічка сама вдома крутиться, а чоловік її не підтримує і не цінує. Як Іван працює і свою молодість кладе на те, щоб забезпечити сім’ю, і вдячності ніякої… Їх би вислухали, поставили додаткові запитання, щоб з’ясувати, чого саме не вистачає парі для порозуміння.

Потім, через деякий час, медіатори б запросили їх на спільну зустріч і допомогли почути одне одного без емоційних звинувачень — це нелегко, однак дуже потрібно для того, щоб згодом можна було домовитися про більш приземлені речі. Можливо, знадобилось би дві-три спільні зустрічі, можливо, більше, але в результаті у них на руках і на папері була б домовленість про те, з ким живуть діти, де діти проводять вихідні та канікули, як часто вони відпочивають разом всією сім’єю і чи можна королю-дідусю називати Марічку «фіфа» в присутності дітей (певно, ні).

А ще можна домовитися, кому відходить стріла, яку упіймала Марічка, бувши ще чарівною жабкою, що робити із спільнонажитою хаткою біля лісу та довічним абонементом у царські лазні.

Врешті-решт, можливо, під час медіації Іван із Марічкою згадали б, чому вони побрались, можливо, помирилися б і спробували розпочати все заново (кажуть, і так буває). А може, й ні, бо медіація — це не живильна вода і не молодильне яблуко, вона не може полагодити поламане чи повернути до життя мертві почуття. Може лише допомогти домовитися про те, що відновить стосунки і зробить їх більш приємними. Адже батьки, що розлучаються, перестають бути подружжям, однак назавжди залишаються батьками, а батьківські обов’язки передбачають постійну емоційну взаємодію.

На жаль, ми не живемо в світі рожевих поні та не маємо доступу до чар-зілля. Тож, щоб досягти злагоди та порозуміння, доводиться працювати головою і трохи серцем, бо ж, врешті-решт, мусимо прийняти свою неідеальність та недоліки того, кого ще не так давно кохали всім серцем, а тепер, можливо, з ким час розійтися та залишитися друзями й батьками своїх дітей. Адже за власними образами та болем не варто забувати про тих, хто поки ще не в змозі попіклуватися про себе самостійно.

4 принципи медіації:

Конфіденційність — все сказане в рамках медіації залишається між медіаторами та сторонами. Ця інформація не підлягає розголошенню. Отже, сторони можуть відверто розповідати про всі важливі приємні чи неприємні випадки, зокрема, на індивідуальних зустрічах, коли інша сторона відсутня. Без дозволу медіатори не мають права передавати інформацію іншій стороні, однак ця інформація може допомогти знайти адекватне рішення.

Нейтральність — медіатори не приймають рішень за сторони, не консультують їх і не дають порад. Медіатори лише організовують процес так, щоб сторони могли домовитися.

Рівновіддаленість — медіатори не стають на чийсь бік і нікого не підтримують у конфлікті. Їхнє основне завдання — допомогти сторонам порозумітися.

Добровільність — цей процес є абсолютно добровільним, і будь-хто з учасників може в будь-який момент припинити участь в медіації, включаючи медіаторів.

Адреси районних служб у справах дітей та сім’ї, в яких працює волонтерський проект сімейної медіації:

Подільський район: вул. Борисоглібська, 14
Оболонський район: вул. Маршала Тимошенка, 2д
Голосіївський район: вул. Велика Васильківська, 58
Дарницький район: просп. М. Бажана, 7е
Києво-Святошинський район: просп. Перемоги, 126
Якщо ви мешкаєте не в цих районах, звертайтеся до Міського центру дитини: вул. Дегтярівська, 3а (ст. м. «Лукьянівська») http://mcd.org.ua

Текст: Тетяна Саніна для https://promum.com.ua

Leave a Comment